Гадаю, що ні для кого не секрет, що являє собою «TEDx». Але якщо хтось підзабув, нагадую, що TEDx — це незалежна програма, яку було розпочато ТЕD у 2009 році задля здійснення його місії по поширенню інноваційних ідей на більш глобальному рівні. Проводяться такі івенти по всьому світу, в тому числі й в Україні. Один з них проходив 7 квітня у місті Вінниці під гаслом «Людина. Технології. Творчість.»
Позаяк класична музика найбільш сприяє роботі мозку та генерації ідей, нею і було розпочато TEDxVinnytsia. Це сприяло концентрації уваги та підготувало учасників до самих, власне, доповідей, короткий зміст яких буде викладений нижче.
Першим доповідачем був Костянтин Коптелов з вельми екзистенційною темою «Як знайти себе?». Доповідь мала гарну структуру та повністю відповідала на поставлене в назві питання. Розпочато було з загальної картини життя людини, яка має мрію, планує її здійснення, опісля втілює у життя та стає у чергу за самим результатом, терпляче чекає, а коли черга доходить до кінця, — воно вже нікому не потрібно, мрія стає не актуальною для самої ж людини. Для того, щоб уникнути цієї ситуації пропонується декілька простих кроків. Крок 1: відімкнутися від всього світу й сконцентруватися на своїй проблемі. Крок 2: визначити важливих для тебе речей. Крок 3: розібратися що це таке. Крок 4: передивитися дитячі альбоми. Крок 5: що подобалося в дитинстві? Крок 6: зробити аналіз(бажано у вигляді таблиці). І нарешті крок 7: Перевірити свої результати на практиці. Чітко, ясно, зрозуміло та доступно.
Його змінила Катерина Бартецька з спічем на тему «Звідки росте благодійність», де розповідалося про український та закордонний досвід діяльності великих благодійних фондів. Я очікувала чогось набагато більшого з глибоким психологічним аналізом істинних причин бажання людини творити добро, а не просто розповіді про організації та коротенькою фразою в кінці виступу, що благодійність росте з серця.
Далі було відео(так звані TEDTalks) про втрату слухання(неуважність до співрозмовника) та збереження особистого простору для забезпечення свободи й відчуття гармонії. Теми підібрані вдало, оскільки є актуальними та досить часто обговорюваними.
Після доповіді пані Катерини про дари фінансові, прийшов час послухати про дари духовні, що про них розповідав Юрій Меланишен. «Наші дари людям — це своєрідна пожертва, відповідь за радощі, надані нам самою природою. Дари — це шлях до кохання не як до відчуття, а як до стану», — пояснював він.
Закінчував першу частину Олександр Краковецький доповіддю про технічні спільноти. Загалом мова йшла про те, що собою взагалі представляють ці спільноти, які є види,як багато їх в Україні, етапи їхньої розкрутки,життєвий цикл та міфи. Певне, питання, яке мучило усіх з початку виступу пана Олександра — навіщо вони взагалі мають існувати? «Для спілкування,самореалізації,пошуку однодумців та критиків,поширення ідей та професійного росту», — відповів він і закликав збільшувати кількість цікавих спільнот в Україні за принципом «більше спільнот — менше учасників», оскільки на його думку це покращує продуктивність їхньої діяльності.
Щоб трошки відпочити та підкріпитися учасників було запрошено на каву-брейк та фотосесію.
Друга частина розпочалася з ТEDTalks з авторкою книжки «Їсти, молитися, кохати» Елізабет Гілберт. Особисто я була вражена, оскільки до цієї письменниці ставилася дуже упереджено, як до такої, що вважається попсовою, але, послухавши її, я зрозуміла, що ця пані дійсно розуміє, що таке письменницька праця, які її наслідки й як не дозволити їй поглинути твоє життя та перетворити його на суцільні муки в ім’я мистецтва.
Роман Зінченко побудував свою доповідь «Енергетичне майбутнє: темні віки чи Відродження» досить цікаво та не ординарно, почивши її з давньої історії та першоджерел енергетичного прогресу й закінчивши тим, що життя — це енергія, люди нині дуже залежать від неї. І, власне, саме їм вирішувати її долю.
Далі виступала Юлія Джугастрянська з наболілою темою «Українська сучасна література: сходи чи перехрестя?». Доповідь була переповнена статисткою, якою ми мали б пишатися, мовляв, в Україні випускають багато книжкової продукції, але на цьому весь оптимізм закінчувався: із 46 тисяч книжкової продукції лише 26 тисяч українською мовою, й лише 9 тисяч є художньою літературою й до того всього маємо кризу читання (не тільки в Україні, але й по всьому світу). Розповідалося також, що робити зі своїм творінням молодому автору, чого не варто боятися та як привернути уваги читачів до автора та до читання загалом в епоху мультимедійних технологій. Але не дивлячись на цікаву статистику та поради, спіч себе не виправдав, оскільки не давав відповіді на багато питань, що випливали з теми доповіді. То що,сходи чи перехрестя? Яке майбутнє української літератури? Які причини ситуації,що склалася? Ну й одвічне українське питання: хто в цьому винний?
Живемо в такий час, коли кожен в душі фотограф, а коли ще й маєш підтвердження у вигляді «дзеркалки», можна вважати, що це твоє покликання. Цей стереотип взявся спростовувати Олег Усатюк з доповіддю «Документально образна фотографія — діалог з навколишнім світом», в якій пояснив, що вся сила фото в його документалістиці. Навіщо щось вигадувати, якщо можна просто фіксувати? Все одно не вдасться керувати, хіба що передбачити. Й у підтвердженні своїх думок презентував свій проект «Методичка», де представлена серія випадкових фото з тлумаченням, чи то пак поясненням до них.
І завершив конференцію Роман Гуро зі спічем «Динаміка, фігуратив і колір Любові». Відверто кажучи, не побачила ніякого зв’язку між тим, що він розповідав та темою доповіді. Людина прийшла та демонструвала свої картини, процес їх створення зі своїми коментарями й поясненнями. Це все прекрасно, картини чудові, але до чого тут колір Любові, її фігуратив і її ж динаміка — незрозуміло.
Це був мій перший TEDx і дуже тяжко говорити про недоліки й переваги організації, тому залишу це комусь іншому й завершу на тому, що від конференції лишилися лише позитивні емоції та прекрасний стан натхненності.
Немає коментарів:
Дописати коментар