В одному чепурному місті по маршруту номер «45» їздив невеличкий білий автобус. Він був дуже старим,а його й так кепське становище в суспільстві погіршував на перший погляд невинний колір. Коли в надворі була не вельми втішна погода, він дуже швидко бруднився,а його горе-господарі не мали часу та співчуття його помити. Але ж то, як кажуть, не головне те,що ззовні, головне те,що всередині. А там було ще гірше:останні сидіння були обклеєні наліпками зі спайдерменами та іншими членистоногими, поручні подекуди обліплені жуйками(фруктовими,звісно,м’ята нині нікого не цікавить),ліворуч від водія на спинці сидіння виднівся відбиток зубів,на самих,власне,стінах автобуса фарба практично повідпадала(точніше,її хтось здер,ніби чарівний плівочку,під якою має бути число на мільйон). Особливої ж пригніченості салону надавала лише одна працююча лампа. Ну і можливо ще напіврозбите вікно,яке має свою історію,але ж мова зараз не про нього. Словом, автобус цей ніхто не любив,що для нього самого було дуже дивним. Адже він виконував свої обов’язки на совість:ввічливо відчиняв двері перед пасажирами(а інші,автобуси,між іншим,любили пожартувати, не відчиняючи перед людьми двері,але ж це негарно,погодьтеся),а в дощову погоду завжди намагався під’їхати до зупинки так,щоб людей і краплинки з калюжі не потрапило. Багато хто думає,що це все залежить від водія,але ж всі ми помиляємося в тому чи іншому питанні,будь то судження про гравітацію чи про свіжість яблук. Насправді ж все виключно під владою автобуса.Він сам по собі. Якби його після заводу випустили в поле,він би так собі й поїхав,не зважаючи ні на кого,а так йому ще з пелюшок втравили, що він має служити людству. Можливо,саме за його незалежність його так не любив водій. То йому кермо не так викручує, то якийсь ґудзик западає, то він,бачте,холера,цей автобус глохне на дорозі,щоб ти здох,вилупок. Його не хвилює,що поняття «глохнути» взагалі відсутнє в словнику автобуса,бо в нього є лише «перепочинок». Всі ми рано чи пізно втомлюємося,навіть ті,що вихваляються своєю залізністю. На все в цьому світі є причини й ми дуже злі та впадаємо у відчай,коли не знаходимо цих причин. Це про водія. Якщо автобус не стомлювався,він іноді ставав просто через сум,бо,як вже було вище сказано,його ніхто не любив і він дуже переймався з цього приводу. Кожного разу,коли він під’їжджав до зупинки, тільки й чув,що який він поганий і де його весь цей час носило. Нікого не хвилювало,що ось він є,всіх хвилювала лише його відсутність. Гірше було,коли пасажири всідалися. То на морозиво хтось сяде, то послизнеться на калюжі в салоні. Таке враження,ніби все те там з’являється чарівним чином і за волею автобуса!Нелегко жилося автобусу маршруту номер «45».Він прагнув лише любові,але розуміти його ніхто не збирався.
Одного літнього ранку автобус,як і зазвичай, їздив містом. День не відрізнявся від інших,тому складалося враження,що він і не скінчиться ніколи. Світлофор. Автобус дуже любив їх,бо мало того,що відпочити можна,так ще й пороздивлятися,що відбувається навколо,адже що може бути цікавішим,ніж життя,що вирує? Аж раптом його погляд натрапив на дівчину,що переходила дорогу. Вона була така гарна! Довге руде волосся було заплетене в косу за чарівним фіолетовим бантом, очі світилися тисячами зелених нічних ліхтарів,що осяювали її аристократично бліде обличчя;сама ж була зодягнена в просту білу сукню до п’ят,щоб можна було приховати по-підлітковому розмальовані кеди. Та дівчина так зачарувала автобус,що він,не стримавшись, підморгнув її своїми розбитими фарами. Вона ж,у відповідь,привітно помахала рукою. І тут,його,немов замкнуло, немов відпала якась деталь,що весь час його стримувала. Бажання обійняти цю дівчину та втопити її у своїй щирості затьмарило розум і автобус щодуху рвонув на дівчину…
Все,що запам’ятають люди того дня,це вже червону літню сукню молодої дівчини, сигнали авто,що вперто хотіли заглушити крики та сльози постраждалих,некролог та статтю мера в газеті про нову транспортну реформу. Ніхто так і не поцікавився чим насправді було спричинено аварію. Ніхто так і не сказав вголос,що найбільші лиха стаються через чиюсь байдужість
