Скажи мені, де ти береш
Сталеву мужність і відвагу
З якими вперто так ведеш
Наляканих людей на страту


Чи, може, сонце сліпить очі
Чи злість бачити на дозволя
Які туманні стали ночі
Яка затяжна нота «ля»


Чи, може, добиває втома
Яка триває понад вічність
Чи серце так стиска судома
Викриваючи нікчемність й ницість


Що відчуваєш, стискаючи ґвинтівку
Чи згадуєш стареньку покоївку
Котра за відсутності батьків
Співала затяжних, сумних псалмів


Нічого.Пустка.Порожнеча.Прірва.
І жаль полишив на вік обличчя.
Всередині посилилась зневіра.
Пташки затихли.Вічність вже не вічність.