Недоліки освіти очима школярки

 Було б непогано, якби у піддослідних пацюків питали б їхню думку щодо досліду, який на них збирається поставити черговий вчений з черговою геніальною ідеєю. Подумайте самі: тваринці набагато краще знати про особливості свого організму, аніж якомусь гуманоїду, який мало того, що прогулював пари, так ще й пішов у науку заради білого халату, який прикривав би його розстібнуту ширіньку, з якою він змалку не міг давати ради. Зрештою, можна довго розводитися про невдачі вченого, щоб йому нарешті дали ту копійчину та навіть пустили б дві-три сльозинки, але облишимо це, бо я не очолюю благодійний фонд та навіть не входжу до жодного з них.

Отже, до наших баранів: я ходжу до свого, здавалося б елітного, експериментального закладу, як на роботу в Макдональдс. Мене переповнює ненависть при одній тільки згадці про нього, я вважаю всіх своїх колег мудаками(як і кожен мій колега думає, що його колеги  мудаки)  й це моє тимчасове місце перебування. Єдине чим Макдональдс відрізняється від середньостатистичної школи, то це те, що в славнозвісному фаст-фуді тебе змушують готувати лайно, продавати та його ж і прибирати. В школі ж це лайно примушують тебе їсти. Ще й з гарними манерами та посмішкою на обличчі. Отямитися не встигнеш, як сам станеш вище згаданим.

Де все бере початок? В педагогічному університеті. Чого тільки вартий міф про те, що діти, кухня та брудні шкарпетки — бабська парафія. Якось нікому на думку не спадало, що з тридцятьма чортами тендітній, емоційній та вразливій жіночці буде вкрай важко, навіть якщо вона матиме хрестик(підручник), святу водичку(психологію) та часник(«зараз 2 поставлю»). Словом, чоловічої незворушності та суворості в цій справі бракує. Звісно, є виключення, які, як відомо, лише підтверджують правило. Щось на кшталт колишньої дружини Брайана Джонсона, що щіз ґат болз, але на дитячу психіку такі жіночки впливають не вельми файно. Чого тільки варті вчительки молодших класів, які завше нагадували мені гуцульських пастухів зі стадом овець, тільки трембіти вони не мають за браком бюджетних коштів, тож доводиться використовувати лише свої голосові дані. Оперні співаки повиздихали б від заздрощів. Підводячи підсумок під цією проблемою, хочу додати, що якби жіночий колектив розвести чоловіками, в ньому було б не так багато заздрощів, пліток та єхидства й, можливо, вчительки не проектували б свою невдоволеність на учнях.

Не кожна Галя з села може вчити дітей, скажімо, літературі, коли вона у вільній від роботи час захоплюється детективами Донцової та намагається знайти філософський камінь за текстами Коельо. Не кожна Катря з Кийова зможе навчити малювати квіточку дитину, коли для неї живопис починається й закінчується в Пінчук арт-центрі. Не кожна Даздрапєрма зможе навернути сучасному школяреві любов до української мови, коли років 20-30 тому віддала перевагу викладанню російської мови, бо ж платили більше, «а в мене малі діти, немічні батьки, кран тече, дірки в панчохах і голодний кіт». Фільтруйте кадри, панове.

Зараз плин думок дещо політизується, оскільки мова зайде про міністерство освіти( яке зараз об’єднане з ще якимись міністерствами, але не важливо) з його Табачниками та іншою лабудою. Я б із задоволенням з’ясувала для себе вислів «безкоштовне навчання», бо досі не можу зрозуміти що то воно є й де воно водиться. До свого міні-Оксфорду на місцевому значенні, я вчилася в звичайній, майже сільській школі, за яку не треба було платити 450₴ за семестр. Але ж без грошей ні в Крим, ні в Рим: все, на що тобі хочеться витратити свої гроші в школі — булочка й то, ти б спершу добре подумав, бо невідомо де вона валялася. Але ж ні. Треба пофарбувати стіни, треба купити зошити з англійської, треба на філармонію, треба нові парти, двері, ручки, вікна тощо,тощо, тощо. Зрештою, треба гроші вчительці(в конвертику, або просто подарунок, або квіти, або цукерки, іноді коньяк, в залежності від плачевності ситуації), щоб вона змогла документально підтвердити твої успіхи в безкоштовному навчанні. Хіба це не передбачено бюджетними коштами? Ні, не чули. (хто не второпав, то хабарі не мають передбачатися бюджетом, але високі платні мають)

Моє улюблене: шкільна програма навчання. Покажіть, хто її формує, я каструю його/її/їхнього кота. Тут погано зі всім. В підручниках з історії, які рекомендовані міністерством, пишуть брехню. Ну або їх взагалі немає. Хімія підлаштовується під біологію, а біологія під фізику. Література формується за часовими рамками, а зовсім не за цікавістю, повчальністю книги чи особливостями сприйняття дитини того чи іншого тексту у відповідному віці. На олімпіадах з української мови завдання перекладу складних фразеологічних конструкцій російською на українську(невже ніхто не второпає, що щоб робити такий переклад, треба знати обидві мови досконало?а чого не німецька чи польська?). Примітивна англійська, нецікава географія, недоступне правознавство. В математиці я ніц не розумію(в мене навіть жевріє надія, що це не проблема програми), тому адекватно оцінювати переваги та недоліки її не можу.

Повсідалися в своїх кабінетах і штампують бидло. Майбутнє нації, хай йому чорт.

Уявімо, що Україна — квола людина, яку потихенько вбиває невідома хвороба. Освіта — її шлунок. А в шлунку живе паразит, аскарида, скажімо, завдовжки в кілька метрів. Паразита вкрай важко діагностувати, оскільки симптомів безліч. Але якщо провести вдалу операцію на шлункові та видалити ту холеру, то людина розквітне на очах. Паразит — совок, який переслідує нас на кожному кроці, й якщо не мати доброго імунітету та не мити руки після вулиці, то вірогідність того, що він засяде у вас надовго та харчуватиметься вашими світлими думками, дуже висока. Почнемо з найменшого, зі шкільної форми. Власне, вона слугувала для того, щоб зробити всіх учнів рівними. Тим паче, що в СРСР з одягом було туго, тому й шкільна форма була своєрідним порятунком для матерів, яким набридло ночами сидіти та в’язати своїй дитині одяг, який їй подобається, а не оте лахміття, що було на усіх прилавках. Але зараз живемо зовсім в інший час, коли асортимент одягу безмежний і тільки й роби, що швендяйся по магазинах та обирай, що твоїй душі миліше. Але ж ні, ні. Совок лишився в наших серцях, ми все ще намагаємося зробити всіх рівними, та забити індивідуальність в її зародку. Про індивідуальність окрема тема. Для мене, певно, найболючіша. Ситуація, якась трійка хлопців наробило біди, образивши вчительку, вказавши причину потреби вийти в туалет, як понос. І та вчителька бігом до класної і давай ревіти. Класній соромно й вона, вся повна рішучості промити мозок «своїм» діткам, вривається до кабінету. Так як ви посміли, так як ви могли, та ви такі ледарі, та ви бездарні та втрачені. Людоньки, до чого тут весь клас, якщо натворили біди(не такої вже великої) не я та навіть не моя сусідка, а оті, що сидять позаду. Їх сваріть, на них скидуйте свою негативну енергію.  Класна ж думає, що нічого, профілактика іншим теж не завадить, а мені психологічно важко витримувати її тиради про нашу спаплюженість. Я знаю, вона звертається конкретно до тих хуліганів, але все одно сприймаю все на свій рахунок. І що далі? Комплекс меншовартості, панове.

Добровільно-примусово. Треба зібрати кошти на благочинність, треба намалювати стінгазету, треба придумати презентацію класу. Ні, ну ти звісно можеш не робити, якщо хочеш, але ти мусиш. Мало того, що вони тебе змушують вчитися під нагайкою, так ще й займатися усілякою дурнею за рахунок твого ж вільного часу. Не можна примушувати, треба намагатися зацікавити. Але ж з нагайкою легше, еге ж?